Підготовка дітей до навчання в школі

Головним завданням освітньо-виховного процесу в дошкільному навчальному закладі є підготовка дітей до навчання в школі. Одним із шляхів розв’язання даного завдання є формування мовлення дошкільників як пропедевтики подальшого його розвитку під час шкільного навчання. Повноцінне оволодіння мовленням є передумовою всестороннього розвитку особистості дитини. Прищеплення інтересу до мови, створення умов для самостійних спостережень за нею, саморозвитку мовлення дошкільнят відбувається на ґрунті формування мовних узагальнень та елементарного усвідомлення явищ мови й мовлення, зокрема, граматичного ладу.

Показники готовності дитини до школи

Дайте дитинству дозріти в дітях.
Д . Дідро.

Не кожна дитина готова в шість років сісти за парту

Психологи і педагоги визначають готовність до школи насамперед тим ,наскільки малюк бажає йти до навчального закладу,а також рівнем розвитку певних параметрів інтелектуальної ,соціальної та психофізіологічної зрілості дитини.Розроблені такі показники готовності до навчання у школі:

Вікові характеристики розвитку дитини

Перший рік життя.  1-2 міс. Дитина починає спілкування з дорослим. Малюк намагається спілкуватися за допомогою міміки та активних рухів. Посміхається при спілкуванні з дорослим. Виникає “комплекс пожвавлення”. З 3-4 міс. повертається на голос дорослого. З 3-6 міс. з’являється гуління, яке відрізняється від початкового різноманітністю звуків. Подовжуються ланцюжки звуків та з’являються сполучення губних звуків з голосними (па, ба, ма). Відбувається перехід до наступного етапу – лепету, який є дуже важливим в розвитку малюка.

Мова наших дітей

Важливу роль у формуванні особистості дитини, зокрема у розвитку її мовлення, належить сім’ї. Адже перші слова, перші речення маля вимовляє в колі близьких людей – батька, матері, бабусі, дідуся. Якщо ми любимо свою дитину, бажаємо їй добра та світлої долі, невже байдуже поставимося до труднощів, які згодом спричинюють вади мовлення!

Причини мовленнєвих порушень у дітей

Мовленнєві порушення можуть мати як центральний, так і периферичний характер. Центральний, якщо хвороботворний вплив зачепив той чи інший відділ центральної нервової системи і спричинив порушення мовлення. Периферичне порушення мовлення у тих випадках, коли виявляються аномалії в будові периферичного мовного апарату.